|
>>> ЛЕГКАЯ
АТЛЕТИКА
ГАННА МЕЛЬНИЧЕНКО:
"НАЙБЛИЖЧІ
РОКИ ПЛАНУЮ ПРИСВЯТИТИ СПОРТУ"
 Ми
постійно слідкуємо за вдалими виступами кременчужанки Ганни Мельниченко
на міжнародних змаганнях з легкоатлетичного семиборства. Щецин, Бангкок,
Осака — ось така географія міст, де останнім часом брала участь у
змаганнях наша спортсменка. Нещодавно Ганна побувала і в Полтаві, з
приємної, до речі, нагоди вшанування її, як бронзової призерки
Всесвітньої Універсиади в Таїланді. Після офіційної частини Ганна
люб’язно відповіла на запитання кореспондента "ПС".
- Наскільки серйозно ви поставилися до
Універсіади в плані підготовки, адже вважається, що на студентські
змагання країни надсилають не кращих своїх спортсменів.
- Я готувалася до Всесвітньої Універсіади досить
серйозно. Впевнена, все б склалося набагато краще, якби не травма. У
день стартів пройшов дощ, я послизнулася, і пошкодила сухожилля.
Перемагати можна було спокійно, після чого на чемпіонаті світу
встановити особистий рекорд. Та зірки були розташовані тоді не на мою
користь. Щодо спортсменів, які приїхали до Бангкоку, то рівень тих, що
принаймні, виступали в легкій атлетиці, був досить пристойний.
- На який результат налаштовувалися, чи знали
сильні й слабкі сторони своїх суперниць?
- Я на сто відсотків була впевнена, що потраплю до
числа призерів. Але умови, в яких ми змагалися, а це спека і велика
вологість повітря, внесли свої серйозні корективи. Час для змагань нам
підібрали теж дуже невдало. О дев'ятій ранку змагання починалися, а о
21.00 ми йшли з останнього виду. Тому й мої суперниці, зокрема,
переможниця, показали далеко не кращі свої результати.
- Змагання у семиборстві тривають протягом двох
днів, це досить напружений ритм. Як розраховуєте свої сили?
- У семиборстві спортсмен повинен бути, в першу
чергу витривалим. З цим у мене проблем немає, радше можу хіба що
перехвилюватися.
- Які ваші найсильніші види і над чим ще
потрібно попрацювати?
- Сильні мої види - стрибки у висоту, стрибки у
довжину, біг з бар'єрами на 100 метрів, біг на 200 метрів, в усіх цих
чотирьох видах я виконала нормативи майстра спорту. Вісімсотметрівку з
кожним роком біжу все краще. Тут я могла показати свій особистий рекорд,
але вийшла на цю дистанцію вже з травмованою ногою. Підтягнути треба
метання списа, можу сказати, що зараз у мене на тренуваннях і в цьому
плані намітився прогрес.
- У пересічної людини семиборець асоціюється з
міцною кремезною людиною. Дивлячись на вас, тендітну і чарівну, ніколи
не скажеш, що ви займаєтеся цим видом легкої атлетики.
- Головне - не кількість м`язів у спортсмена, а їх
якість. Вправи у семиборстві переважно на швидкість, тому семиборці
виглядають, як звичайні легкоатлети. Щоправда, друзі кажуть, що з кожним
роком у мене м'язів стає більше й більше.
- Що особливого запам'яталося на цій
Універсіаді?
- Певно, наші уболівальники, серед яких було
багато спортсменів української студентської збірної. Якби не їх
несамовита підтримка, було б набагато важче здобути нагороду. Особливо
палко підтримували мене баскетболісти української збірної, з якими я
потоваришувала в Бангкоку. Коли вже вдома переглядала відео цих змагань,
то було чути, як хлопці скандують моє ім'я. А взагалі, на цій
Універсіаді українська команда була дуже дружною.
- Коли і де ви вперше почали займатися
семиборством? Хто був першим тренером?
- Починалося все із звичайного уроку фізкультури.
Вчитель відправив мене на стадіон спробувати свої сили, а вже наступного
дня я поїхала на свої перші змагання в Світловодськ. Чомусь
запам'яталося, що шістдесятиметрівку я пробігла там за 10,1 секунди.
Зараз я цю дистанцію долаю за 7,1. Мій перший тренер - Вікторія
Михайлівна Козлова, з якою ми працюємо і до цих пір.
- Спілкуючись із своїми колегами з Росії чи
Білорусії, чи відчуваєте різницю у ставленні держави до підготовки
вітчизняних спортсменів?
- Ми зараз при кожній нагоді говоримо про
патріотизм, а звідки він може взятися при такому ставленні держави до
спорту вищих досягнень. Для прикладу, російські спортсмени тренуються
професійно і їм вистачає коштів на життя. В Білорусії підготовка
легкоатлетів контролюється на рівні президента. Нашим спортсменам
доводиться ще десь підпрацьовувати, особливо, коли потрібно годувати
свою сім`ю. Але коли приїздиш на батьківщину, тебе тепло зустрічають,
влаштовують прийоми, то на душі стає світліше, й хочеться надалі
перемагати.
- Якщо ви виступали на Універсіаді, то певно ж,
є студенткою одного з вузів. Де саме здобуваєте вищу освіту, ким себе
бачите в майбутньому?
- В цьому році я отримала диплом про закінчення
навчання в Кременчуцькому політехнічному університеті. Найближчі кілька
років хочу присвятити себе спорту.
- Ви вже входите до трійки кращих багатоборок
України. Наскільки сильна наша збірна в цьому виді спорту?
- Зараз у жіночому семиборстві йде зміна поколінь
і я маю великі шанси вже найближчим часом стати першим номером команди.
На міжнародних змаганнях українська збірна стабільно потрапляє до кращої
вісімки у світі.
- Наскільки серйозна травма, отримана в
Бангкоку?
- Те, що я бігла вісімсотметрівку, ще більш
поглибило травму. Але це було потрібно зробити, щоб потрапити до трійки
призерів. Зараз активно займаюся лікуванням, десять днів не
тренуватимусь, буду поступово йти на поправку.
- Наскільки цінна ця нагорода, і які виступи
для вас є особливо памятними в спортивній кар’єрі?
- Ця нагорода для мене дуже цінна, адже далася
вона непросто. Вона буде своєрідним трампліном до нових перемог.
Минулого року я зробила багато стартів на міжнародних аренах. Перемог
яскравих не було, але з`явився досвід.
- Як часто вдається бувати вдома, у Кременчуці?
- Раз у два місяці приїжджаю на тиждень до батьків.
- В яких змаганнях плануєте взяти участь
найближчим часом?
- У семиборстві проводяться змагання майже кожного
тижня, то можна взяти участь у будь-яких, але головне - не кількість, а
якість. Певно, до кінця року ще візьму чотири старти на відкритих аренах
і два - в закритих приміщеннях.
Володимир СУЛИМЕНКО
|
